Ми звикли дивитися на логотипи брендів при виборі одягу – ми вміємо їх вирізняти і знаходити, радіємо, коли купуємо брендові речі зі знижкою. Але при цьому ми рідко звертаємо увагу на те, де ці компанії виготовляють одяг. Ще рідше ми цікавимося, як це відбувається.

За логотипом H&M у нашій уяві стоїть триповерховий магазин одягу в якомусь із європейських торгових центрів, а не розбита фабрика у М’янмі чи Бангладеш, де в бруді, холоді і голоді робітники пришивають гудзики, строчать візерунки та фарбують тканини. Їх з дитинства використовують як рабів, залишаючи без оплати, страхування, житла – а все для того, щоб вони щодня виготовляли більше і більше предметів одягу.

В Узбекистані ти можеш бути дитиною 11 років – і при цьому працювати тяжче, ніж дорослі, збираючи в полі бавовну. Ця країна ніяк не переходить до механізації збору бавовни, бо “діти збирають акуратніше, ніж машини” і бавовна не пропадає.
Семирічній дитині з Індії, яка щодня клеїть підошви кросівок і не отримує за це плати, фірма “Адідас” не здається крутим спортивним брендом, якою б якісною і дорогою не була їхня реклама.
І для тисяч людей, що постраждали під час регулярних пожеж на текстильних фабриках у Бангладеш, бренди Primark, H&M i Gap – просто злочинці, які вкрали статки, здоров’я, родину – і не повернули цей борг. Навряд чи чотирнадцятирічна дівчинка із Бразилії порадить вам купувати одяг від “Зари” – принаймні, не після того, як працювала на текстильній фабриці без вікон по 16 годин на день, отримуючи половину від мінімальної заробітної плати.

А ми цей одяг носимо – ми купуємо його, ганяємось за розпродажами і знижками, вибираємо все нові й нові речі і таким чином підтримуємо рабство і примусову працю. Більше того, ми створюємо на них попит.
Це дивно, але наша роль у цій ситуації має таке ж значення, як і роль компаній, які такою працею користуються. А це значить, що ми можемо вплинути на ситуацію.

Текст: Олександра Говорова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.