Oscar Award Ceremony, 2014

Наприкінці лютого увагу кіноманів усього світу було прикуто до чергового щорічного вручення премій Американської кіноакадемії. Мене особисто «оскарівська» церемонія найбільше приваблює промовами переможців – щирими, сумбурними і до без тями зворушливими. 45 секунд згідно церемоніального протоколу має тривати промова, через хвилину і 20 секунд її перериває оркестр… І кожен переможець у цю мить (реально – мить!) перебування з жаданою статуеткою на сцені – мить професійного тріумфу! – квапиться сказати найголовніше. І цим найголовнішим для переважної більшості є визнання ролі інших людей у досягненні свого успіху, нескінченні вдячності своїй команді, яка підтримала, надихнула, створила можливості для злету. Для когось ця команда – сім’я, для когось – колеги по цеху, і це так захоплює, коли людині, яка враз стала зіркою, конче потрібно встигнути назвати з цієї найпрестижнішої сцени імена всіх людей, дотичних до історії її успіху. Переможці одностайні у розумінні того, що зірковий успіх не приходить до одинаків, що в сучасному світі куди важливішу роль відіграють сузір’я.

Це й не дивно. Люди живуть командами. Більшими чи меншими, згуртованішими чи більш формальними, усвідомлюючи це чи ні. Університетська кафедра, дослідницька лабораторія, музичний гурт, бригада в операційній… Бізнес-команда, команда проекту, команда волонтерів… І, звичайно, родина. Всі команди, до яких ми потрапляємо чи які ми створюємо протягом життя, можуть бути в різній мірі успішними. Але ступінь їхньої результативності аж ніяк не виключає сам факт їхнього існування. Отож і виходить, що всі ми в ідеалі маємо бути підготовленими до командної взаємодії, бо це вагомий фактор впливу на якість нашого життя…але чи так це в реальності? Що і де формує у дитини чи юнака здатність бути командним гравцем?

Photo: nibprojects.co.za

Відповіді на ці питання дає європейський досвід. Стара добра Європа вже давно зрозуміла необхідність навчати молоде покоління не тільки розв’язанню математичних задач і запису хімічних формул, але й значно потрібнішим за частотою життєвого використання умінням. Наприклад, чути іншого і висловлювати свою думку, визначати спільні цілі, розробляти спільний план дій, домовлятися, координувати дії… Загалом – разом створювати спільний продукт – інтелектуальний чи практично-перетворюючий. Зрозуміло, що в процесі створення такого командного продукту юнацтво (а разом із ним і суспільство вцілому) отримує продукт набагато важливіший: здатність до демократичної взаємодії, яка базується на уміннях діяти за правилами та схильності до етичних цінностей. Першочергова потреба і для нашого українського суспільства, чине так? Ну, якщо ми і справді хочемо до Європи…

Формування навичок командної взаємодії органічно вплітається в освітній процес європейських шкіл та вишів.

Наприклад, в Ісландії до навчального плану восьмикласників включено тижневий тренінг командності, який проходить на базі спеціального молодіжного центру у віддаленій від цивілізації місцевості. Тиждень без Інтернету та уроків у звичному вигляді, але зі щоденним командним проходженням маршрутів через гори і гірські річки, з доланням смуги перешкод та тренінговими вправами на уміння взаємодіяти. Для усіх восьмикласників усіх шкіл Ісландії!

Photo: extremeiceland.is

У шведських університетах замість звичних нам семінарських занять практикується виконання студентами групових завдань, міні-проектів, у яких команда з 7-8 чоловік має створити власний продукт, ґрунтуючись на завчасно вивченій теорії. За спільним результатом оцінюються навчальні результати кожного, і тому важливо максимально «викластися» задля створення командного продукту. За такої форми організації навчального процесу уміння конструктивної командної взаємодії виходять ледь не на перший план професійної підготовки і виступають рівноважливим складовими, що визначають твій навчальний рівень.

Photo: Lena Granefelt/imagebank.sweden.se

Європейські інституції широко практикують молодіжні тренінги. Так, програма Європейської Комісії Еразмус+ фінансує короткочасні міжнарожні молодіжні проекти, у яких учасники здобувають соціальні компетентності, необхідні для успішного професійного життя та щасливих міжособистісних стосунків. Протягом тижня-двох учасники міжкультурних команд  виконують різні завдання, роблять внесок у громади, де проходить тренінг, тренують лідерські якості, та, що не менш важливо, якості хорошого члена команди. Здавалося б, такі загальні речі, не так доречні у “дорослому світі” як, скажімо, тренінги з продажів, а протягом наступних семи років у програму Еразмус+ буде інвестовано понад 14 мільярдів (!) Євро.

Photo: centeracademia.net

Парадокс, але нам у «Паростку» вийти на європейський рівень у формуванні соціальних компетентностей учнів допомогли… здобутки вітчизняної педагогічної думки! Йдеться про потужний науковий напрям, який бере початок ще від Макаренка. Свого часу, в епоху радикальної переоцінки цінностей під вічним для нашого суспільства гаслом «До основанья, а затем…» ми все-таки залишили в основу педагогічної системи «Паростка» макаренківську теорію та технологію колективу – звісно, розвинену та осучаснену вченими-послідовниками. І, знаєте, ця технологія чудово пасує до освітніх запитів 21-го століття, допомагаючи нашим учням і відчути притягальну силу команди, і отримати досвід командної взаємодії, і впевнено почувати себе у європейському суспільстві.

Photo: parostok.pl.ua

2

Сьогодні, 13-го березня,  – день народження Антона Семеновича Макаренка. До нього у нас особливе ставлення – і не тільки тому, що цей геній світової педагогічної думки розпочав свій науковий і людяний подвиг у селі Ковалівка, зовсім поряд із Полтавою, тож фактично є нашим земляком. Насамперед, Макаренко захоплює своїм здоровим глуздом у надчасовому вимірі  – власне, як і кожен справжній учений і справжній гуманіст. Цікаво, що його досвід успішно прижився у багатьох європейських далеко не радянських  країнах, а японці його технологію колективу взагалі вважають суттєвим чинником свого економічного дива. Отже,13 березня – чудова нагода здійснити давній план: розпочати цикл оповідей про те, як Антон Семенович через століття допомагає нашій школі бути сучасною у європейському вимірі.

Власне, це наш дарунок пам’яті славетного земляка, геніального педагога і надзвичайно обдарованої у соціальному сенсі людини.

Текст: Тетяна Дмитренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.